Последние отзывы

  232  

— Хто має очі, не побачить, — повторила міледі зі щирим смутком у голосі, — хто має вуха, не почує.

— Якщо це так, — вигукнув молодий офіцер, — то кажіть далі, довіртеся мені!

— Довірити вам свою ганьбу! — мовила міледі, зашарівшися, наче від сорому. — Адже дуже часто злочин однієї людини спричиняється до ганьби іншої. Мені, жінці, довірити свою ганьбу вам, чоловікові! О, — вела вона далі, сором'язливо затуляючи рукою свої чарівні очі, — о, ніколи, ніколи я не зможу розповісти вам цього!

— Мені, своєму братові? — спитав Фелтон.

Міледі довго дивилась на нього з виразом, який молодий офіцер мав за вагання, але який скоріше свідчив про те, що молода жінка пильно вивчає його, наче й справді хоче зачарувати.

Фелтон благально склав руки.

— Ну гаразд, — мовила міледі, — я довірюся своєму братові, я наважусь!

Аж тут залунали кроки лорда Вінтера. Але цього разу грізний дівер міледі не пройшов повз двері, як учора, а зупинився біля вартових, обмінявся з ними кількома словами, а тоді відчинив двері й увійшов до кімнати.

Поки тривала ця коротка розмова за дверима, Фелтон устиг відскочити від міледі, і коли лорд Вінтер став на порозі, молодий офіцер був уже за кілька кроків од полонянки.

Перевівши допитливий погляд з міледі на молодого офіцера, барон сказав:

— Щось ви давненько тут, Джоне. Чи не розповідає вам часом ця жінка про свої злочини? Тоді мене не дивує тривалість вашої бесіди.

Фелтон здригнувся, і міледі збагнула: вона загине, якщо негайно не прийде на допомогу розгубленому пуританинові.

— Ага! Ви боїтесь, щоб полонянка не вислизнула вам з рук! — озвалася вона. — Ну що ж! Спитайте у вашого шановного тюремника, про яку милість я зараз його благала.

— Ви просили про милість? — підозріливо спитав барон.

— Так, мілорде, — збентежено мовив молодий офіцер.

— Про яку саме?

— Вона просила у мене ніж, обіцяючи віддати його за хвилину у віконце дверей, — відповів Фелтон.

— А хіба тут хто-небудь переховується, кого ця чарівна особа хоче зарізати? — глузливо спитав лорд Вінтер.

— Тут єя, — відповіла міледі.

— Я запропонував вам Америку або Тайберн на вибір, — зауважив лорд Вінтер. — Оберіть Тайберн, міледі: мотузка, повірте, надійніша за ніж.

Фелтон зблід і ступив крок уперед, згадавши, що в ту хвилину, коли він увійшов до кімнати, міледі тримала в руках мотузку.

— Ви маєте слушність, — сказала полонянка, — я вже думала про це. — І додала приглушеним голосом: — І ще подумаю.

Фелтон здригнувся. Лорд Вінтер, певно, це помітив.

— Не вір їй, Джоне, — сказав він. — Джоне, друже мій, я поклався на тебе, будь обережний! Я застеріг тебе! А втім, не втрачай надії: за три дні ми позбудемося цієї жінки, і там, куди я виряджу її, вона нікому не зможе завдати шкоди.

— Ти чуєш це! — голосно вигукнула міледі з таким розрахунком, щоб барон подумав, ніби вона звертається до Бога, а Фелтон — що вона мовить до нього.

Барон узяв Фелтона під руку й пішов з ним до дверей, повернувши голову через плече й не зводячи з міледі очей, аж поки обоє не опинилися в коридорі.

— Еге, — сказала полонянка, коли двері за ними зачинилися. — Виявляється, я не так багато досягла, як сподівалась. Вінтер змінив свою звичну дурість на неабияку обачливість. От що значить жадоба помсти і як вона формує людську вдачу! Ну, а Фелтон усе ще вагається! Ах, далеко йому до того клятого Д'Артаньяна! Пуританин любить тільки непорочних дів, і до того ж, він любить їх, молитовно стискаючи руки. А мушкетер любить реальних жінок, і любить їх, стискаючи в обіймах.

І все-таки міледі чекала Фелтона нетерпляче. Вона була певна, що він обов'язково прийде до неї до настання ночі. Нарешті, через годину після змальованої нами сцени, вона почула за дверима тиху розмову; потім двері відчинилися, й перед нею з'явився Фелтон.

Молодий офіцер швидко увійшов до кімнати, залишивши двері напівпрочиненими, і зробив міледі знак, щоб вона мовчала. Обличчя його було стурбоване.

— Чого вам треба? — спитала міледі.

— Слухайте, — пошепки мовив Фелтон, — я відіслав вартового, щоб мій прихід лишився для всіх таємницею і щоб ніхто не підслухав нашої розмови. Барон розповів мені страхітливу історію.

Міледі усміхнулася з виразом покірливої жертви.

— Або ви демон, — вів далі Фелтон, — або барон, мій благодійник, мій батько — чудовисько. Я знаю вас лише чотири дні, а його я люблю вже два роки. Я не зважуюся зупинити на комусь із вас свій вибір. Не лякайтесь моїх слів: я мушу переконатися, що ви кажете правду. Сьогодні після півночі я прийду до вас, і ви мене переконаєте.

  232