Тоді вони перезирнулися.
Всі були пригнічені, бо розуміли, що хоч його високопреосвященство й попрощався привітно, він поїхав страшенно розлючений.
Тільки Атос усміхався своєю владною, зневажливою усмішкою. Коли кардинал од'їхав так далеко, що не міг уже ні чути, ні бачити їх, Портос, якому не терпілося зірвати на комусь гнів, вигукнув:
— Цей Грімо надто пізно схаменувся!
Грімо хотів було щось сказати на своє виправдання. Атос підняв палець, і Грімо промовчав.
— Чи віддали б ви листа, Арамісе? — спитав Д'Артаньян.
— Я б зробив ось що, — відповів Араміс своїм мелодійним голосом. — Коли б він зажадав, щоб я віддав листа, я однією рукою вручив би його, а другою проколов би кардинала шпагою наскрізь.
— Саме цього я й боявся, — мовив Атос — Ось чому я втрутився у вашу розмову з кардиналом. Правду кажучи, він наражається на велику небезпеку, заходячи в такі розмови з озброєними людьми. Можна подумати, що йому доводиться мати справу тільки з жінками та дітьми.
— Мій любий Атосе, — зауважив Д'Артаньян, — я в захопленні від вас, але, кінець кінцем, ми все-таки трохи винні.
— Чому б то? — обурено вигукнув Атос — Кому належить повітря, яким ми дихаємо? Цей океан, на який ми дивимось? Пісок, на якому ми лежимо? Кому належить лист од вашої коханої? Хіба кардиналові? Присягаюся честю — цей дивак гадає, що він володар світу. Ви стояли перед ним занімілий, приголомшений, розчавлений; можна було подумати, що ворота Бастилії вже зачинилися за вами й що величезна Медуза[221] от-от оберне вас на каміння. Скажіть, хіба бути закоханим означає бути змовником? Ви закохані в жінку, яку кардинал кинув до в'язниці, і хочете визволити її з його рук. Це партія, яку ви граєте з його високопреосвященством; ваш лист — ваш козир. Навіщо ж ви хочете показати партнерові ваші карти? Цього ніхто не робить. Хай він їх відгадує, щасти йому! А ми відгадуватимемо його гру!
— Слушно кажете, Атосе! — мовив Д'Артаньян. — Ваші слова справедливі.
— То не будемо більше згадувати про те, що сталося. Хай Араміс дочитує листа від кузини — з того місця, на якому кардинал його урвав.
Араміс вийняв листа з кишені, троє друзів присунулись до нього, а слуги знову схилилися над пляшкою.
— Ви прочитали лише кілька перших слів, — сказав Д'Артаньян, — краще послухаймо все спочатку.
— Гаразд, — відповів Араміс.
«Мій любий кузене, я, здається, наважусь поїхати до Бетюна, де моя сестра влаштувала нашу юну служницю до монастиря кармеліток. Бідолашна жінка упокорилася своїй долі; вона знає, що не може жити в іншому місці, не наражаючись на небезпеку занапастити свою душу.
А втім, коли наші сімейні справи влагодяться так, як ми сподіваємось, то цілком можливо, що вона наважиться накликати на себе прокляття й повернеться до тих, за ким побивається, тим паче, що про неї безнастанно думають, і вона знає про це. А тим часом вона не така вже й нещасна; єдине її бажання — отримати листа від свого коханого. Я знаю, що такі листи нелегко переправити за грати монастиря; але, попри все, як я уже довела вам, мій любий кузене, я не така невправна й візьмусь за це доручення. Моя сестра вдячна вам за вашу добру пам'ять про неї. Був час, коли вона дуже турбувалася; але тепер трохи заспокоїлась, надіславши туди свого повіреного, щоб там не скоїлося чогось непередбаченого.
Прощавайте, мій любий кузене, пишіть про себе якомога частіше, тобто щоразу, коли матимете певність, що ваш лист надійде до нас. Обіймаю вас.
Марі Мішон».
— О, чим я зможу віддячити вам, Арамісе? — вигукнув Д'Артаньян. — Люба Констанція! Нарешті я маю про неї звістку; вона жива, вона в монастирі, в безпеці, вона в Бетюні! Як ви гадаєте, Атосе, Бетюн — це де?
— В Лотарингії, за кілька льє від кордону з Ельзасом[222]; коли закінчиться облога, ми зможемо туди поїхати.
— Треба сподіватися — цього вже недовго чекати, — зауважив Портос — Сьогодні вранці повісили одного шпигуна, так він признався, що ла-рошельці їдять шкіру зі своїх черевиків. Певне, з'ївши шкіру, вони візьмуться до підошов… Я вже й не знаю, що вони їстимуть далі, хіба що одне одного.
— Бідолашні дурні! — сказав Атос — Можна подумати, що католицтво — не найзручніше й не найприємніше з усіх віросповідань! І все-таки, — докінчив він, — вони молодці… Але що це ви, хай йому чорт, робите, Арамісе? — вів далі Атос — Ви ховаєте листа до кишені?
221
Медуза — в давньогрецькій міфології одна з трьох жінок-страховищ, серед яких лише вона була смертна. Погляд Медузи перетворював на камінь усе, на шо вона дивилася.
222
Ельзас — історична провінція на північному сході Франції, на кордоні з німецькими землями.