Особенно,... 
213 
Хоч як добре вміла міледі володіти собою, вона мимоволі здригнулася. А що, кажучи ці слова, лорд Вінтер поклав руку на невістчине плече, то він відчув її дрож.
Удар справді був влучний та глибокий. В міледі промайнула думка, що її виказала Кетті, що саме Кетті розповіла баронові про те корисливе й недоброзичливе ставлення до нього, яке міледі так необачно виявила в присутності служниці. Вона згадала також свій безтямний і необережний випад проти Д'Артаньяна після того, як він подарував життя лордові Вінтеру.
— Я не збагну, — мовила вона, аби виграти час і змусити супротивника розкрити карти, — що ви хочете сказати? І чи немає в ваших словах якогось потайного змісту?
— Боронь Боже! — відповів лорд Вінтер з удаваною добродушністю. — У вас виникає бажання побачити мене, і ви приїздите до Англії. Я довідуюсь про це ваше бажання, або, точніше, здогадуюсь про нього, і з наміром позбавити вас усіх прикрощів нічного прибуття та всіх незручностей висадки, відряджаю одного з моїх офіцерів зустріти вас. Я віддаю в його розпорядження карету, і він привозить вас сюди, до цього замку. Я тут володар, я щодня приїжджаю сюди. І я наказав приготувати тут для вас кімнату, щоб ми могли вдовольнити наше обопільне бажання бачити одне одного. Хіба в цьому є щось більш дивовижне, ніж те, про що ви самі сказали мені?
— Ні, я здивована лише з того, що вас попереджено про мій приїзд.
— Та це ж найпростіша річ, люба моя сестро! Ви самі все добре бачили. Перед тим, як стати на рейд, капітан вашого корабля послав за дозволом на вхід до порту невеличку шлюпку з судновим журналом і списком команди та пасажирів. Я — начальник порту, мені принесли цей список, — я прочитав у ньому ваше ім'я. Серце підказало мені те, що зараз ствердили ви. Я зрозумів, задля чого ви наражали себе на небезпеку такого нелегкого в наш час плавання, й вислав вам назустріч свій катер. Решту ви знаєте.
Міледі збагнула — лорд Вінтер каже неправду, — і це ще більше насторожило її.
— Мій брате, — озвалася вона знову, — чи не мілорда Бекінгема бачила я сьогодні ввечері на березі, коли ми входили до порту?
— Саме його. А-а, тепер я зрозумів! — відповів лорд Вінтер. — Побачивши його, ви перелякалися. Ви прибули з країни, де всі мають цікавитися його намірами, і я знаю: його приготування до війни з Францією дуже турбують вашого друга кардинала.
— Мого друга кардинала! — вигукнула міледі, переконуючись, що і в цьому питанні лорд Вінтер добре поінформований.
— А хіба він не ваш друг? — байдуже спитав барон. — Тоді пробачте! Мені здавалося, що це так. Але ми повернемося до мілорда герцога трохи згодом, а тим часом не ухиляймося від того вкрай цікавого напрямку, якого набула наша розмова. Отже, ви кажете, що приїхали побачитись зі мною?
— Так.
— Чудово! Я вам відповів: усе влаштовано згідно з вашими бажаннями, і ми будемо бачитися щодня.
— То я навіки маю залишитися тут? — з ледь уловимим відтінком страху спитала міледі.
— Може, вам тут не зовсім зручно, сестро? Скажіть, чого вам не вистачає, і я звелю принести вам усе необхідне.
— Я не маю ні служниць, ні лакеїв…
— Ви їх матимете, добродійко; скажіть лише, які порядки були у вашому домі при першому чоловікові, і, хоч я тільки ваш дівер, усе зроблю на той самий штиб.
— При першому чоловікові! — вигукнула міледі, розгублено глянувши на лорда Вінтера.
— Авжеж, при вашому чоловікові — французові; я кажу не про мого брата. А втім, коли ви про це встигли забути, то, оскільки ваш чоловік іще живий, я напишу до нього листа, і він повідомить мене про всі подробиці.
Холодний піт зросив міледі чоло.
— Ви жартуєте! — мовила вона глухим голосом.
— Ніби я схожий на жартівника? — спитав барон, підвівшися й відступивши на крок.
— Точніше, ви ображаєте мене, — вела далі міледі, впиваючись пальцями в бильця крісла й теж намагаючись підвестися.
— Я вас ображаю! — зневажливо всміхнувся лорд Вінтер. — Невже, добродійко, ви й справді гадаєте, що це можливо?
— Добродію, — сказала міледі, — ви або п'яні, або збожеволіли; йдіть геть і накажіть прислати до мене жінку для послуг.
— Жінки надто балакучі, сестро! Чи не міг би я замінити вам покоївку? В такий спосіб усі наші сімейні таємниці залишаться при нас.
— Зухвалець! — вигукнула міледі й, мовби підкинута пружиною, підскочила до барона, який стояв, схрестивши руки на грудях, та все ж був насторожі, щоб у разі потреби вихопити шпагу.
213 
