Особенно,... 
199 
— Мені сяйнула одна думка, — мовив Д'Артаньян.
— Ми слухаємо тебе, — відповіли мушкетери.
— До зброї! — раптом вигукнув Грімо. Друзі скочили й схопили мушкети.
Цього разу в загоні було не менше двадцяти — двадцяти п'яти душ. Але це вже були не землекопи, а солдати гарнізону.
— Чи не повернутися нам до табору? — мовив Портос — По-моєму, сили явно не рівні.
— Це неможливо з трьох причин, — сказав Атос — По-перше, ми ще не доснідали. По-друге, не скінчили розмови про важливі справи. І по-третє, нам треба побути тут іще десять хвилин, щоб виграти заклад.
— Тоді ми маємо скласти план бою, — зауважив Араміс.
— Він дуже простий, — відповів Атос — Коли ворог підійде на відстань мушкетного пострілу, ми відкриємо вогонь; якщо ла-рошельці продовжуватимуть наступ, ми будемо стріляти знову і стрілятимемо доти, поки матимемо чим заряджати рушниці. А коли ті, що вціліють, вирішать іти на приступ, ми дамо їм спуститися до рову, а тоді скинемо на голови уламок стіни, який тільки чудом тримається на місці.
— Браво! — вигукнув Портос — Ти й справді народжений бути полководцем, Атосе! Сам кардинал, хоч і вважає себе військовим генієм, ніщо порівняно з тобою.
— Панове, — застеріг Атос, — не стріляйте двоє в одну ціль, прошу вас. Хай кожен цілиться в свого супротивника.
— Я взяв на мушку свого, — сказав Д'Артаньян.
— Я — свого, — мовив Портос.
— Я теж, — відгукнувся Араміс.
— Тоді вогонь! — скомандував Атос.
Чотири постріли злилися в один, і четверо солдатів упало на землю.
Одразу ж забив барабан, і загін пішов у наступ.
Постріли лунали один за одним, такі ж само влучні. Але ла-рошельці, ніби знаючи, що наших друзів усього четверо, все наближалися, тепер уже врозсип.
Від трьох пострілів упало ще двоє; і все-таки ті, хто вцілів, не уповільнювали кроку.
До бастіону добігло чоловік дванадцять, а то й п'ятнадцять; їх зустріли ще одним залпом, але це їх не зупинило: вони скочили до рову, щоб звідти вдертися в пролом.
— Ну, друзі, — сказав Атос, — покінчимо з ними одним ударом. До стіни! До стіни!
Четверо друзів разом з Грімо, який допомагав їм, мушкетами заходилися підважувати величезний уламок стіни. За хвилину він нахилився, ніби під подувом вітру, і, зірвавшись зі своєї опори, з оглушливим гуркотом упав у рів. Розлігся жахливий зойк, хмара пилу знялася до неба — і все було скінчено.
— Здається, ми знищили їх усіх до одного, — мовив Атос.
— Слово честі, так воно і є, — сказав Д'Артаньян.
— Ні, — заперечив Портос, — он двоє чи троє тікають, зовсім покалічені.
І справді, кілька нещасних людей, перемазаних землею і кров'ю, тікало по ходу сполучення до міста. Тільки вони залишилися від загону.
Атос глянув на годинник.
— Панове, — сказав він, — минула рівно година, як ми прийшли сюди; отже, ми виграли заклад. Але граймо вже до кінця! До того ж, Д'Артаньян не встиг розповісти, що йому спало на думку.
І мушкетер спокійнісінько собі сів.
— Що мені спало на думку? — перепитав Д'Артаньян.
— Авжеж, ви сказали, що вам сяйнула одна думка, — відповів Атос.
— А-а, так, — згадав Д'Артаньян. — Ось що мені сяйнуло. Я знову поїду до Англії й розшукаю герцога Бекінгема.
— Ви цього не зробите, Д'Артаньяне, — холодно мовив Атос.
— Чому? Хіба я вже раз не зробив цього?
— Так; але тоді не було війни. Тоді Бекінгем був нашим союзником, а не ворогом. Те, що ви хочете зробити зараз, можна буде розцінити як зраду.
Д'Артаньянові цей доказ здався переконливим; він не знайшов, що заперечити.
— Я теж щось надумав, — сказав Портос.
— Послухаємо, що надумав Портос! — озвався Араміс.
— Я попрошу в пана де Тревіля відпустку з якогось приводу. Привід ви мені підкажете: у мене бракує хисту, щоб вигадати його. Міледі не знає мене; я розшукаю її, не викликаючи підозри, а вже коли знайду цю кралю, то задушу її.
— Ну, — сказав Атос, — я не проти, щоб пристати на Портосову пропозицію.
— Панове, як можна! — заперечив Араміс — Убити жінку! Стривайте, ось мені таки сяйнула ідея!
— Кажіть, Арамісе! — мовив Атос, який завжди ставився з повагою до молодого мушкетера.
— Треба попередити королеву.
— Ай справді, треба! — вигукнули в один голос Портос і Д'Артаньян.
І Д'Артаньян додав:
— По-моєму, ви знайшли правильний спосіб.
— Попередити королеву! — повторив Атос — Але як це зробити? Хіба у нас є зв'язки при дворі? Хіба ми можемо послати когось до Парижа, щоб про це одразу не дізнався весь табір? Звідси до Парижа сто сорок льє; ваш лист не встигне дійти до Анжера, а ми вже всі сидітимемо у в'язниці.
199 
