19 
І юнак розповів про події в Менгу, змалювавши якнайдокладніше незнайомого дворянина, — і все це з таким щирим запалом, що пан де Тревіль замилувався.
— Дивна історія, — сказав він, подумавши трохи. — Отже, ви голосно говорили про мене?
— Так, добродію, я й справді вчинив цю зухвалість; але зважте самі — ваше ім'я мало служити мені щитом у дорозі. Повірте — мені доводилося досить-таки часто ним прикриватись.
Лестощі в ті часи вживались на кожному кроці, і пан де Тревіль любив фіміам на менше за будь-якого короля або кардинала. Він не міг стримати задоволеної усмішки, але за мить знову споважнів і знов повернув розмову до подій у Менгу.
— Скажіть, — спитав він, — чи не було у цього дворянина невеличкого шраму на скроні?
— Так, ніби подряпина від кулі.
— Він показний?
— Так.
— Високий на зріст?
— Так.
— З блідим обличчям і чорнявим волоссям?
— Так, так, це він. Звідки ви його знаєте? О добродію! Якщо я його колись знайду, — а я знайду його неодмінно, запевняю вас, хай навіть у пеклі…
— Він чекав на жінку? — вів далі Тревіль.
— Принаймні він поїхав тільки після того, як сказав кілька слів тій, на кого чекав.
— Вам невідома тема їхньої розмови?
— Він передав їй скриньку, сказав, що в ній всі інструкції, і порадив відкрити скриньку лише в Лондоні.
— Ця жінка була англійкою?
— Він називав її міледі.
— Це вона! — прошепотів Тревіль. — Це вона! А я гадав, що він іще в Брюсселі!
— О добродію! — вигукнув Д'Артаньян. — Якщо ви знаєте цього зухвальця, скажіть мені, хто він і звідки, і я вважатиму, шо ви мені нічого не винні, навіть забуду про вашу обіцянку зробити мене мушкетером! Бо перш за все я мушу йому помститися.
— Ні в якому разі, юначе, — заперечив Тревіль. — Якщо ви зустрінетеся з ним, то навпаки, перейдіть на той бік вулиці! Не наражайтеся на цю скелю: вона розчавить вас.
— І все-таки, — сказав Д'Артаньян, — якщо я коли-небудь його зустріну…
— А тим часом, — перебив Тревіль, — послухайте моєї поради й не шукайте його.
Раптом Тревіль замовк, уражений несподіваною підозрою. Чи не приховується зрада за цією страхітливою ненавистю, яку так одверто виказує молодий чоловік до людини, котра викрала, — а чи ймовірно це? — лист його батька? Чи не підісланий цей юнак його високопреосвященством? А може, він навмисне прийшов сюди, щоб заманити його, Тревіля, в пастку? Чи не є цей Д'Артаньян емісаром[59]кардинала, якого намагаються ввести в його дім, щоб скористатися з його довіри і занапастити згодом так само, як його високопреосвященство вже тисячі разів робив з іншими? Пан де Тревіль ще пильніше глянув на Д'Артаньяна. Вираз обличчя цього юнака, що іскрилося лукавим розумом і вдаваною покірністю, не дуже заспокоїв капітана мушкетерів.
«Мені, правда, відомо, що він гасконець, — подумав пан де Тревіль. — Але він може бути ласкавим не тільки до мене, а так само й до кардинала. Ну що ж, треба випробувати його».
— Мій друже, — поважно сказав він Д'Артаньянові, — історія викрадення листа, як на мене, цілком вірогідна, і я хочу виправити холодність, яку ви могли помітити в моєму прийомі. Як синові свого давнього друга, я мушу розкрити вам деякі таємниці нашої політики. Король і кардинал — найкращі друзі; їхні вдавані суперечки служать лише для того, щоб увести в оману дурнів. Але я не хочу, щоб мій земляк, гарний молодець і сміливець, створений для успіху, став жертвою всіх цих хитрощів і пошився б у дурні, як багато інших, що скрутили собі на цьому в'язи. Завважте — я щиро відданий цим двом могутнім володарям, і кожен мій вчинок має на меті лише служіння королю та панові кардиналу, одному з найвизначніших діячів, яких коли-небудь знала Франція. Відтепер, юначе, візьміть це до уваги, і якщо, через сімейні або дружні зв'язки чи підкоряючись голосу пристрастей, ви відчуваєте до кардинала неприязнь, як це іноді трапляється серед дворян, то попрощайтеся зі мною, — і розійдімось. Я радо допомагатиму вам за будь-яких умов, але не наближу до себе. Сподіваюсь принаймні, що моя щирість зробить вас моїм другом, бо досі ви були єдиним юнаком, з яким я так одверто розмовляв.
Тревіль думав:
«Якщо кардинал підіслав до мене цього лиса, то він, безперечно, не забув, знаючи про мою до нього ненависть, сказати своєму шпигуну, що найкращий спосіб завоювати мою довіру — наговорити про нього казна-що; отже, незважаючи на мої слова, цей спритний хитрун, напевне, відразу ж почне твердити, що він ненавидить його високопреосвященство».
19 
