Последние отзывы

  155  

— Не давай їй більше говорити, Сент Джоне, — мовила Діана, коли я замовкла. — їй ще, мабуть, не можна хвилюватись. Ідіть сядьте на канапу, міс Еліот.

— Ви сказали, вас звати Джейн Еліот? — запитав він.

— Так, — відповіла я, — цим іменем я вважаю за необхідне поки що називатись, але це не справжнє моє ім'я, і коли я його чую, воно видається мені зовсім чужим.

— А свого справжнього ймення ви не назвете?

— Ні, я понад усе боюсь, щоб не було розкрито моєї таємниці, тож уникаю всяких пояснень, що можуть до цього призвести.

І напевне, слушно чините, — сказала Діана. — А тепер, братику, прошу тебе: дай їй тим часом спокій.

Та, якусь хвилину поміркувавши, Сент Джон знов узявся мене розпитувати, так само спокійно й наполегливо, як і доти.

Кажете, вам би не хотілось довго зловживати нашою гостинністю? Ви, бачу, воліли б якомога скоріше обходитися без співчуття моїх сестер, а надто без мого милосердя (я дуже добре розумію різницю і не заперечую її, - ви маєте слушність), тобто ви бажаєте бути від нас незалежною?

— Так, ви вже чули це. Скажіть мені, що робити або як знайти роботу — ось про що я пас проситиму зараз, — і тоді відпустіть мене хай навіть до найгіршої господи, а доти дозвольте мені перебути тут: я боюся знов опинитися на вулиці і без дому.

— Звісно, ви залишитесь у нас, — сказала Діана, поклавши свою білу руку мені на голову.

— Звісно, залишитесь, — проказала за нею й Мері з непідробною і, видно, властивою їй щирістю.

— Як бачите, мої сестри раді тримати вас, так само як вони були б раді, тримаючи й доглядаючи напівзамерзлу пташку, що її зимовий вітер загнав через кватирку. Я ж більше схильний допомогти вам знайти роботу, щоб ви змогли самі утримувати себе, і спробую це зробити, але знайте, що мої можливості дуже обмежені. Я тільки священик бідної сільської парафії, і моя поміч буде якнайскромніша. Тож якщо вас лякає важке трудове життя, то пошукайте дійовішої допомоги, ніж та, яку вам можу запропонувати я.

— Вона вже сказала, що ладна робити всяку, яку зможе, чесну роботу, — відповіла за мене Діана, — і, як ти знаєш, Сент Джоне, вона не може вибирати, до кого краще вдатися, тож мусить приймати допомогу від такої черствої людини, як ти.

— Я ладна бути швачкою, служницею, нянькою, якщо не вдасться знайти якоїсь кращої роботи, — відповіла я.

— Гаразд, — досить холодно мовив Сент Джон. — Якщо таке ваше бажання, то я вам допоможу, вибравши для цього час і спосіб.

І знов узявся до книги, над якою сидів до цього. Невдовзі й я пішла, бо говорила так багато і сиділа так довго, що стала вже відчувати втому.

РОЗДІЛ XXX

Що більше я пізнавала мешканців Мургауса, то більше вони мені подобались. За кілька днів я настільки одужала, що могла вже сидіти цілий день, а часом і виходити на прогулянку. Я приєднувалася до Діани та Мері у всьому, що вони робили, розмовляла з ними, скільки вони хотіли, й допомагала їм, коли вони мені дозволяли. В цьому спілкуванні була якась життєдайна втіха — таку я вперше зазнала на своєму віку, — втіха, що виникала з цілковитої єдності смаків, почувань та переконань. Я любила читати те, що читали сестри; я була в захваті від того, що їм подобалось; я схилялася перед тим, що схвалювали вони. Вони любили свою відлюдну домівку. Мене теж зачарувала сіра, невеличка, старовинна будівля з низьким дахом, ґратчастими вікнами, пліснявими стінами, алеями, обсадженими старими ялинами, що всі похилилися через безперервні гірські вітри, та затінений тисами й падубами садок, де росли хіба що найневибагливіші квіти. Сестер вабила лісова рівнина довкола їхньої оселі, глибока долина, куди від їхніх воріт збігала кам'яниста стежка, яка спершу зміїлася між порослими папороттю горбами, а далі поміж кількома дикішими пасовиськами, що межували з вересовими пустищами і де паслася отара тутешніх сірих овець і ягнят з пухнастими, наче порослими мохом мордочками. Сестри, як я вже сказала, палко любили цей край. Я розуміла це почуття й цілком поділяла його. Я бачила чарівність цієї місцевості. Я відчувала святість її відлюддя, мої очі впивалися її горбастими обрисами, дивними барвами, що їх надали горам і долам мох, шипшина, заквітчані луки, блискуча папороть і сірі ґранітні скелі. Все це було для мене тим, що й для них — чистими й приємними джерелами радості. Буйний вітер і лагідний легіт, непогожі й гарні дні, досвіток і вечірній присмерк, місячні й захмарені ночі стали для мене такими ж привабливими, як і для них, зачаровували моє серце, як і їхні.

  155