Особенно,... 
137 
із Ґрімзбі Рітріта. Тільки їй та ще лікареві Картеру (отому, що перев'язував Мейсонові рани, коли його штрикнула ножем і покусала сестра) я сказав свою таємницю. Місіс Фейрфакс, мабуть, теж щось підозрює, але вона так достоту й не дізналась, в чім тут річ. Загалом Ґрейс виявилася доброю наглядачкою, хоча через одну її ваду, від якої, здається, ніщо її не вилікує і яку можна виправдати важкою неспокійною роботою, божевільній не раз щастило вимкнутись з-під її пильного ока. Вона дуже хитра й злюща і не минала жодної нагоди скористатися з тимчасового послаблення уваги свого сторожа: то вона приховала ножа, яким штрикнула свого брата, а то вкрала ключа від своєї кімнати й вийшла звідти вночі. Першого разу вона спробувала спалити мене в ліжку, другого — навідалася до тебе. Я дякую провидінню, що воно стерегло тебе і божевільна зігнала злість на твоєму весільному вбранні (воно, мабуть, викликало в неї туманні спогади про ті далекі дні, коли вона сама була нареченою). Я боюсь навіть подумати, що могло статися. Коли я уявляю собі, як ота тварюка, що хотіла вп'ястися мені в горло сьогодні вранці, нахиляє свій темний в червоних плямах вид над гніздечком моєї горлиці, мені мороз іде поза шкірою.
— А що ви зробили, сер, як улаштували її тут? — запитала я, бо він замовк. — Куди ви поїхали?
— Що я зробив, Джейн? Я став мов той мандрівний вогник. Куди я поїхав? Я розгулявся, як березневий вітер. Я вирушив у Європу й почав мандрувати з країни в країну. Мене не покидало бажання знайти собі добру, розумну жінку, яку б я покохав, — не таку, як та фурія, що її я покинув у Торнфілді.
— Але ж ви не могли одружитися, сер.
— Я дійшов висновку і був твердо переконаний, що можу і повинен. Я не мав наміру дурити когось так, як обдурив тебе. Я думав відверто розповісти про все й щиро запропонувати коханій свою руку. Мені здавалось цілком природним, що я маю право кохати і бути коханим, і я нітрохи не сумнівався, що знайдеться жінка, котра захоче й зможе зрозуміти моє становище й дасть свою згоду, незважаючи на прокляття, яке тяжить наді мною.
— Ну й що, сер?
— Твоя допитливість завжди викликає в мене усмішку, Джейн. Ти широко розплющуєш очі, мов та непосидюща пташка, і час від часу якимсь неспокійним порухом підганяєш мене, ніби я не досить швидко відповідаю тобі, а ти б хотіла одразу прочитати все, що в мене на серці. Та перше, ніж я говоритиму далі, скажи мені, що має означати оте твоє «Ну й що, сер?». Ти дуже часто послуговуєшся цією коротенькою фразою, яка завжди спонукає мене тобі щось розповідати, я й сам гаразд не знаю чому.
— Я хочу сказати: що було далі? Як ви повелися? Що з того вийшло?
— Гаразд, то що ти хочеш знати тепер?
— Чи ви знайшли собі когось до вподоби? Чи ви просили її одружитися з вами і що вона на те відповіла?
— Я скажу тобі, що знайшов дівчину собі до вподоби і просив її стати моєю дружиною, але що вона відповість — іще не записане в книзі долі. Цілих десять літ я блукав світами, живучи то в одній, то в другій столиці: трохи в Петербурзі, трохи в Парижі, побував у Римі, Неаполі, Флоренції. Я мав повно грошей, походив із старовинного роду і тому міг сам собі добирати товариство. Я мав доступ до будь-якого кола: я шукав свій ідеал жінки серед англійських леді, французьких графинь, німецьких баронес та італійських синьйор. І мені не вдалось її знайти. Інколи, якусь мить я, здавалось, ловив погляд, чув голос, бачив постать, що провіщали здійснення моєї мрії, та зразу ж помічав, що помилився. Не подумай, що я неодмінно хотів знайти довершеність душі або тіла. Я шукав тільки протилежність креолки, та даремне було моє шукання. Серед них я не зустрів жодної, яку б захотів, хоч би який був вільний, після тої невдачі, жаху і відрази взяти собі за дружину. Зневіра відібрала в мене розважність. Я вкинувся в гуляще життя, щоправда, не доходив до розпусти, як моя вест-індська Месаліна. Мені вона була осоружна. Вроджена огида до нецноти та до неї самої дуже мене стримувала навіть у розвагах. Кожна більш-менш вільна розвага наближала мене до неї та її вад, і я від такої розваги відразу втікав.
Проте я не міг жити сам, тож спробував знайти розраду в товаристві коханок. Свій
перший вибір я спинив на Селіні Варане — зробивши ще один із тих кроків, що, їх згадуючи, чоловік завжди себе зневажав. Тобі вже відомо, хто вона така і як скінчився мій з нею зв'язок, її заступили ще дві жінки: італійка Джачінта та німкеня Клара — обидві дуже вродливі. Однак на що обернулась згодом їхня краса в моїх очах! Джачінта була розбещена й запальна — я стомився від неї за три місяці. Клара була чесна й лагідна, але обмежена й тупа, — так само мені не до смаку. І я був радий дати їй стільки грошей, щоб влаштувати її при доброму ділі й у такий спосіб відкараскатися від неї.
137 
