Особенно,... 
92 
Запитував батько Доді. Саммі балакала з ним тисячу разів, але зараз його з голосу не впізнала. Вона й лице його ледве впізнала. Він виглядав печальним і постарілим — якимсь розбитим. І навіть не задивився на її цицьки, чого ніколи раніше не уникав.
— Привіт, містере Сендерс. Ба, я вас навіть не запримітила там… — вона махнула рукою собі за спину, туди, де лежало витоптане поле і ще стирчав напівзавалений, жалюгідний на вигляд тент. Проте менш жалюгідний, ніж оце містер Сендерс.
— Я сидів у затінку, — той самий непевний голос, що виходить з уст, скривлених у ніяковій посмішці, на яку важко дивитися. — Добре хоч мав що пити. Чи не занадто сьогодні тепло, як для жовтня? Господи, авжеж. Я думав, який чудовий день — справжній день міста — а потім той хлопчик…
«Боже правий, він же плаче».
— Мені дуже шкода вашу жінку, містере Сендерс.
— Дякую, Саммі. Ти добросерда. Допомогти тобі донести дитину до твоєї машини? Гадаю, ти вже можеш їхати — дорога майже вільна.
Це була та пропозиція, від якої Саммі не могла відмовитися, навіть попри його плаксивість.
Вона дістала Малюка Волтера з рюкзака — все одно, що витягати шматок теплого хлібного тіста — і вручила його Сендерсу. Малюк Волтер розплющив очі, нетверезо посміхнувся, відригнув і знову заснув.
— Мені здається, у нього там повідомлення, у підгузку, — сказав містер Сендерс.
— Атож, він сущий сральний автомат. Крихітка Малюк Волтер.
— Вельми гарне, старовинне ім'я — Волтер.
— Дякую.
Навряд чи варто було йому пояснювати, що її синочок має подвійне ім'я: Малюк Волтер… до того ж вона була певна, що вже балакала з ним на цю тему. Просто він не пам'ятає. Йти отак, поряд з ним, хай навіть він і ніс на руках її дитину — це був абсолютно обломний фінал абсолютно обломного дня. Принаймні стосовно дороги він мав рацію, автомобільний стоячий партер нарешті розсмоктався. У Саммі майнула думка про те, що небагато часу залишається до того дня, коли все місто знову пересяде на велосипеди.
— Мені ніколи не подобалося її захоплення пілотуванням, — промовив містер Сендерс. Здавалося, він витяг на світ фрагмент плетива якогось свого внутрішнього діалогу. — Інколи я навіть загадувався, чи, бува, не спить Клоді з тим хлопцем.
«Щоб матінка Доді спала з Чаком Томпсоном?» — Саммі була шокована й заінтригована одночасно.
— Та ні, мабуть, — сказав він і зітхнув. — Як там не було, це вже неважливо. Ти не бачила Доді? Вона не ночувала вдома.
Саммі ледь не промовила: «Так, учора вдень». Але якщо Додічка не спала вдома, ця фраза тільки занепокоїла б її таточка. І затягнула б саму Саммі в довгу балачку з дядьком, у котрого сльози вже ручаями текли по обличчю, а з однієї ніздрі повисла шмаркля. Це було б зовсім не кульно.
Вони дісталися її автомобіля, старого «Шевроле», хворого на рак днища. Саммі прийняла на руки Малюка Волтера і скривилась від запаху. Там не просто лист чи бандероль у нього в підгузку, там ціла посилка Федерал Експрес.
— Ні, містере Сендерс, я її не бачила.
Він кивнув і витер собі носа тильним боком долоні. Шмаркля зникла або кудись інде причепилася. Вже легше.
— Можливо, вона поїхала до молу з Ейнджі Маккейн, а потім у Сабаттус[159] до тітки Пег, тому й не змогла повернутися додому ввечері.
— Авжеж, либонь, так і є.
А коли Доді повернеться до Мілла, вона отримає приємний сюрприз. Знає Бог, вона його заслужила. Саммі відкрила дверцята машини і поклала Малюка Волтера на пасажирське сидіння. Дитяче крісельце вона перестала використовувати ще кілька місяців тому. Забагато мороки. До того ж вона завжди їздить обережно.
— Приємно було побачитися з тобою, Саммі, — пауза. — Ти помолишся за мою дружину?
— Угу… звісно, містере Сендерс, без проблем.
Вона вже почала сідати до машини, та тут пригадала дві речі: Джорджія Руа буцнула їй цицьку своїм мотоциклетним чоботом (і то сильно, мабуть, там уже й синець є), а Енді Сендерс, нехай він і в скорботі, служить першим виборним їхнього міста.
— Містере Сендерс.
— Що, Саммі?
— Дехто з тих нових копів поводилися доволі брутально тут. Ви могли б зробити щось з цього приводу. Розумієте, поки вони зовсім не знахабніли.
Невесела усмішка не полишила його обличчя.
— Ну, Саммі, я розумію, як ви, молодь, ставитеся до поліції — я й сам був молодим, колись — але в нас тут зараз доволі некрасива ситуація. І чим швидше ми трішки підсилимо владу, тим буде краще для всіх. Ти ж розумієш це, правда?
92 
