Особенно,... 
379 
Йому стало цікаво, чи спитає Картер, навіщо це, але Картер промовчав. Просто відвернувся і вирушив виконувати наказ. Тому Великий Джим докинув йому вслід:
— Одне зауваження, синку. Не забувай завжди ставити крапки над «і» та в кінці речення, у цьому криється секрет успіху. І в Божій помочі, звісно.
Коли Картер пішов, Великий Джим натиснув на телефоні кнопку відновлення розмови, і якщо Стюарт уже відімкнувся, його сраці світитимуть круті непереливки.
Стюарт чекав.
— Джиме, я співчуваю, така втрата, — промовив він першим чином, і це вже був йому плюс. — Ми зробимо все, як годиться, я думаю, найкраще підійде домовина моделі «Вічний упокій», це дуб, протриває тисячу років.
«Продовжуй і швидше переходь до головного», — подумав мовчки Великий Джим.
— Це буде найкраща наша робота. Він буде як живий, ось-ось встане і посміхнеться.
— Дякую тобі, друже, — промовив Великий Джим, подумки собі відзначаючи: «А він збіса порозумнішав».
— Тепер про той рейд, що призначено на завтра, — почав Стюарт.
— Я тобі й сам якраз збирався подзвонити щодо цього. Тебе цікавить, чи він залишається на порядку денному? Так, залишається.
— Але ж з усім цим, що трапилося…
— Нічого не трапилося, — перебив його Великий Джим. — Ми можемо тільки подякувати за Божу ласку. Я можу очікувати від тебе на «амінь» за це, Стюарте?
— Амінь, — запопадливо проказав Стюарт.
— Всього лише хріноверть, спровокована ментально нездоровою жінкою з револьвером. Вона зараз уже вечеряє з Христом і всіма святими, я не маю щодо цього жодних сумнівів, бо не її вина в тім, що тут таке трапилось.
— Але ж, Джиме…
— Не перебивай мене, коли я говорю, Стюарте. То все наркотики. Все ті кляті ліки, вони роз'їли їй мозок. Люди все зрозуміють, коли потроху заспокояться. У Честер Міллі народ благословенно розважливий, мужній. Я вірю в наших людей, вони з честю пройдуть крізь усі негаразди, я в них завжди вірив і віритиму. До того ж зараз у головах у них нема інших думок, окрім єдиної: побачитись зі своїми рідними і близькими. Наша операція відбудеться, як заплановано, опівдні. Ти, Ферн, Роджер, Мелвін Ширлз. Очолить вас Фред Дентон. Він же підбере ще чоловік п'ять-шість, якщо вважатиме, що вони стануть у пригоді.
— Він кращий, кого ти можеш на це поставити?
— Фред цілком у порядку.
— А як щодо Тібодо? Того хлопця, котрий весь час ошивається біля тебе…
— Стюарте Бові, кожного разу, як ти розкриваєш свого рота, разом із запахом у тебе звідти тхне твоєю непевністю. Зараз же стули пельку і слухай. Ми говоримо про хирлявого наркомана і фармацевта, котрий гусака не здатен налякати. Ти даси мені на це «амінь»?
— Йо, амінь.
— Поїдете двома міськими ваговозами. Зв'яжись із Фредом, щойно ми закінчимо цю розмову, він іще мусить бути десь тут неподалік, і розкажи йому, що до чого. Скажи йому, що завтра вам усім треба подбати про власну безпеку. Там, у задній коморі, у поліцейській дільниці повно всякого лайна, що його нам колись скинули зі Служби нацбезпеки — куленепробивні жилети і бронекуртки і ще хтозна-що — тож хоча б тепер воно стане нам у пригоді. А тоді поїдете туди і викурите звідти ту парочку. Нам потрібен той пропан.
— А як щодо лабораторії? Я думав, може, нам її варто спалити…
— Ти здурів? — Картер, котрий саме в цю мить повернувся до кімнати, подивився на нього здивовано. — З усіма тими хімікатами, що там складовані? Одна справа газета Шамвей; а тут казан з абсолютно іншим варивом. Тобі варто бути розважливішим, бо я почну думати, що ти такий же йолоп, як Роджер Кіл'ян.
— Гаразд, — Стюарт промовив понуро, але Великий Джим був певен, що той зробить усе правильно. Та й все одно він більше не міг витрачати на нього час; будь-якої хвилини може прийти Рендолф.
«Достоту, парад дурнів довічно нескінченний», — подумав він.
— Ну, а тепер восхвалимо Бога великого, — проказав Великий Джим. Внутрішнім зором він побачив себе верхи на спині в Стюарта, як він топче його обличчям у грязюку. Захоплива вийшла картинка.
— Хвалімо Бога, — пробурмотів Стюарт.
— Амінь, брате, — відгукнувся Великий Джим і відімкнувся.
12
Скоро по цьому прийшов і шеф Рендолф, з утомленим, але задоволеним обличчям.
— Здається мені, що декількох наймолодших новобранців ми втратили назовсім, Додсон, Рокліфф і синок Річардсонів пішли, але більшість інших тримаються. І я заохотив декількох нових. Це Джо Боксер… Стаббі Норман, Обрі Таул… той, що його брат, ну, ти знаєш, тримає книгарню…
379 
