357 
Джулія дивилася на неї здивовано-запитально. Ендрія усвідомила, що була відлетіла десь далеко вслід за своїми думками.
— Я хотіла б сьогодні посидіти просто серед жителів міста. Але скажу своє слово, коли прийде час. Можеш бути певна.
14
Енді мала рацію щодо Ела Тіммонса, котрий відкриє двері о шостій. На той час Мейн-стрит, ледь не абсолютно порожню вдень, заповнили люди, котрі прямували в бік міської ради. Інші невеличкими групами спускалися міським пагорбом, ідучи з житлових кварталів. Почали під'їжджати машини зі Східного й Північного Честера, більшість із них переповнені пасажирами. Скидалося на те, що ніхто не бажав цього вечора залишатися на самоті.
Вона прибула досить рано, тож мала доволі вільних місць на вибір і зупинилася на третьому від сцені ряді, біля проходу. Прямо перед нею в другому ряді сиділа Каролін Стерджес і діти Епплтон. Діти зацікавлено роздивлялися на все і всіх. Малюк тримав щось затиснуте в кулаку, що виявилося гремівським крекером.
Серед тих, хто прийшли завчасно, була також Лінда Еверет. Джулія розповідала Ендрії про арешт Расті — надзвичайно цинічний — і знала, що його дружина вкрай цим пригнічена, але зараз вона вдало це приховувала під ефектним гримом і гарною сукнею з великими накладними кишенями. Порівнюючи її вигляд із власним станом (сухість у роті, в голові біль, шлунок крутить), Ендрія була в захваті від відважності Лінди.
— Сідайте біля мене, Ліндо, — запропоновувала вона, поплескуючи долонею по сусідньому місцю. — Як там Расті?
— Я не знаю, — відповіла Лінда, прослизаючи повз Ендрію й сідаючи поряд. Щось, що лежало в одній з її забавних кишень брязнуло об дерево. — Вони не дозволяють мені з ним побачитись.
— Ця ситуація мусить бути виправлена, — промовила Ендрія.
— Так. І її буде виправлено, — погодилася суворо Лінда, а потім нахилилася вперед: — Привіт, дітки, як вас звуть?
— Це Ейден, — сказала Каро, — а це…
— Я Аліса, — дівчинка простягнула руку в королівському жесті… далебі, ніби подавала її з трону. — Я і Ейден… ми з Ейденом… Купрітки. Це слово означає «Купольні сирітки». Його Терстон придумав. Він знає всякі магічні трюки, от як витягнути в людини з вуха монету і ще багато інших.
— Ну, в тебе, схоже, все йде пречудово, — сказала Лінда, усміхаючись. Аж ніяк не почувалася вона веселою; ніколи в житті вона не була такою напруженою. От тільки напружена тут недоречне слово. Їй було страшно до всирачки.
15
О шостій тридцять паркінг позаду міської ради був повний. Далі займали місця вже вздовж Мейн-стрит, Вест-стрит та Іст-стрит.
За чверть до сьомої навіть стоянки біля пошти й поліцейської дільниці заставили машинами і в залі міськради ледь не всі місця були зайняті.
Великий Джим передбачав можливість великого напливу народу, тому Ел Тіммонс, котрому асистували кілька молодих копів, розставив на галявині взяті з клубу Американського легіону[410] додаткові лави. «ПІДТРИМУЙТЕ НАШЕ ВІЙСЬКО» — закликали написи на деяких з них; «БІЛЬШЕ ГРАЙТЕ В БІНГО!» на інших. По боках вхідних дверей міськради встановили великі звукові бокси «Ямаха».
Для дотримання порядку задіяно було більшість офіцерів міської поліції — зокрема, усіх копів-ветеранів, окрім одної персони. Коли спізнілі бурчали на те, що їм доводиться сидіти надворі (або стояти, коли навіть на лавах не залишилося вільних місць), шеф Рендолф говорив, що слід було приходити раніше: хто вчасно приходить, тому Господь годить. А ще, додавав він, вечір сьогодні чудовий, теплий, гарний, а невдовзі ще й зійде той великий рожевий місяць.
— Вечір чудовий, якщо не зважати на запах, — зауважив Джо Боксер. Дантист перебував у беззмінно кепському настрої з часу конфронтації у шпиталі через прихватизовані ним вафлі. — Я сподіваюся, хоч чути буде нормально крізь оті штуки, — показав він на аудіоколонки.
— Чутимете ви все прекрасно, — запевнив його шеф Рендолф. — Ми взяли їх у «Діппері». Томмі Андерсон каже, що це найсучасніша апаратура, він сам їх і підключав. Уявіть собі, ніби сидите в автомобільному кінотеатрі без екрана.
— Я уявляю собі цю нудьгу, — відповів Джо Боксер, кладучи ногу на ногу і вередливо підщипуючи пучками складку на своїх напрасованих штанях.
Джуніор дивився, як збираються люди, зі своєї схованки всередині моста Миру, стежив крізь шпару в стіні. Його вразило це видовище — стільки жителів одночасно в одному місці, а ще сподобалася якість звуку. Зі свого місця він добре все чув. От коли його батько вже добряче розігріється, тоді він і вирушить.
357 
