306 
Дженілл узяла сестричку за руку й потягнула, щоб та підвелася.
— Ні, ще ні, — заперечила вона… хоча боялася, що це не так. Щось погане мусить трапитись, щось таке, з вогнем. Без ласощів, тільки з каверзами. Підлими каверзами. Злими.
— Ходімо всередину, — сказала вона Джуді й Діані. — Співатимемо пісні й усяке таке різне. Буде гарно.
Так зазвичай і було, проте не цього дня. Навіть ще до великого бабаху в небі уже не було гарно. Дженілл не переставала думати про опудало з білими очима-хрестиками. І про той чомусь лячний напис: ЗАГРАЙ-НО ОТУ ПІСНЮ МЕРТВОГО ГУРТУ.
17
За чотири роки до того, як опустився Купол, помер дід Лінди Еверет, залишивши кожному зі своїх онуків невелику, але пристойну суму грошей. Лінда отримала чек на 17232 доларів і чотири центи. Більшість з цієї суми було відкладено на коледжеві рахунки обох Джей-Джей, але вона відчувала, що має повне право витратити кілька сотень на Расті. Наближався його день народження, а йому давно хотілося мати пристрій Apple TV, з того часу, як вони з'явилися в продажу кілька років тому.
Вона була дарувала йому й дорожчі подарунки відтоді, як вони побралися, але ще жодному він не радів так сильно. Можливість скачувати фільми з і-нету, а потім дивитися їх на великому телеекрані, замість того, щоб залишатися прив'язаним до маленького дисплея комп'ютера, всолоджувала його до смерті. Пристрій мав вигляд білого квадрата з пластику, приблизно сім дюймів по ребру і завтовшки три чверті дюйма. Річ, знайдена Расті на Чорній Гряді, виглядала дуже схожою на Apple TV, ба він навіть спершу подумав, що це і є такий пристрій… трохи лише модифікований, звісно, щоби тримати в ув'язненні ціле місто, а не ретранслювати вам у телевізор «Русалоньку» через Wi-Fi з високим рівнем роздільності.
Річ, що лежала на краю саду Маккоя, була не білою, а темно-сірою, а замість знайомого логотипа компанії «Apple» Расті побачив на ній отакий, тривожний, символ:
Понад цим символом випиналась гулька розміром, як кісточка його мізинця. Під її ковпачком містилася зроблена чи то зі скла, чи з кришталю лінза. Звідти й зблискував той пурпуровий вогник.
Расті нахилився, торкнувшись поверхні генератора — якщо це дійсно був генератор. У ту ж мить потужний розряд вдарив йому в руку, прохромивши все тіло. Він хотів відскочити, але не зміг. Йому міцно скувало м'язи. Лічильник Ґайґера схлипнув одиночним тріском і замовк. Расті не мав поняття, чи хильнулася стрілка в небезпечну зону, бо й очима не міг поворухнути. Світло витікало зі світу, немов вода крізь стік ванни, і з раптово спокійною ясністю він подумав: «Я помираю. Який ідіотський спосіб сме…»
А тоді з цієї темряви виникли обличчя — тільки то були не людські лиця, а пізніше він не був навіть певен, чи то були обличчя взагалі. Це були геометричної форми суцільні моноліти, як йому здалося, обтягнуті шкірою. Єдине в них, що хоч трохи нагадувало людське, були ромбоподібні виступи по боках. Це могли бути вуха. Голови — якщо це були голови — обернулися одна до одної, чи то перемовляючись, чи, може, це просто так оманливо виглядало. Йому здалося, ніби він почув сміх. Він подумав, що відчув їхнє схвилювання. Йому уявилися діти на ігровому майданчику початкової школи на Іст-стрит — його дівчатка, мабуть, з їхньою подружкою Діаною Карвер — вони обмінювалися ласощами під час перерви.
Все це відбувалося протягом секунд, аж ніяк не довше п'яти-шести секунд. А потім щезло. Напруга зникла так само раптово, як було, коли люди торкалися поверхні Купола; так само, як його млість і супутнє їй видіння опудала в покривленому ковпаку. Він очуняв просто укляклим на колінах на верхівці пануючої над містом гряди, запарений у своїй свинцевій амуніції.
Проте образ тих шкіряних голів залишився. Прихилені разом, хихотять з непристойної дитячої витівки.
«А інші там, унизу, спостерігають за мною. Помахай. Скажи їм, що з тобою все гаразд».
Він здійняв обидві руки над головою — тепер вони рухалися легко — і повільно помахав туди-сюди так, ніби серце йому в грудях не стрибало чорнохвостим зайцем, ніби груди йому не заливало пекучими ручаями пахучого поту.
Знизу, з дороги, у відповідь йому помахали Роммі з дітьми.
Расті зробив кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїтись, потім простягнув рурку лічильника Ґайґера до маленького сірого квадратика, що лежав на пружній трав'яній підстилці. Стрілка колихнулася, не доходячи позначки +5. Фонове випромінювання, не більше.
306 
