285 
Барбара відповів:
— Копія таки існує. І я знаю де. Якщо ви притоплюватимете мене, я обнародую її місцезнаходження. Голосно.
Ренні розсміявся:
— Вельми щиро промовлено, пане Барбара, але я все життя провів у маніпуляціях і можу впізнати блеф, коли його чую. Можливо, мені варто стратити вас по скороченій процедурі. Місто відповість оплесками.
— А чи такими вже голосними, якщо ви спершу не викриєте моїх спільників? Навіть Пітер Рендолф може засумніватися в законності такого рішення, а він же усього лише йолоп і настраханий підлабузник.
Великий Джим підвівся. Його обвислі щоки набули кольору старої цегли.
— Ти не знаєш, з ким затіяв тут гру.
— Чудово знаю. Вашого роду типів я на кожному кроці зустрічав в Іраку. Замість краватки вони носять тюрбани, але в усьому іншому точнісінько такі ж. Аж до базікання про Бога.
— Ну, ви переконали мене відмовитися від притоплення, — сказав Великий Джим. — Просто сором, я завжди мріяв подивитися на це діло.
— Не маю сумнівів.
— Поки що ми потримаємо вас у цій комфортабельній камері, гаразд? Я не думаю, що ви багато їстимете, бо їжа заважає мисленню. Хоча хтозна. Конструктивне мислення може допомогти вам знайти аргументи, які переконають мене дозволити вам і надалі жити. Імена тих у місті, хто проти мене, наприклад. Повний список. Я даю вам сорок вісім годин. А тоді, якщо вам не вдасться переконати мене у протилежному, накажу стратити вас на Меморіал-плазі на очах усього міста. Ви прислужитеся в ролі наочного прикладу.
— Ви насправді неважно виглядаєте, пане виборний.
Ренні втупився у нього важким поглядом.
— Це від таких, як ти, всі неприємності в цьому світі. Якби я не вважав, що страта тебе на площі в пам'ять полеглих у війнах послужить для консолідації нашого міста і стане засобом для такого необхідного нам зараз катарсису, я наказав би містеру Тібодо застрелити тебе прямо тут.
— Зробіть це, і все викриється, — відповів Барбі. — Люди від краю до краю міста знатимуть про ваші оборудки. І спробуйте тоді знайти консенсус на ваших сраних загальноміських зборах, ви, оперетковий тиран.
Жили надулися по боках шиї Великого Джима; ще одна почала пульсувати в нього посеред лоба. Якусь мить він перебував на межі вибуху. А тоді усміхнувся.
— Оцінюю на «відмінно» ваші старання, пане Барбара. Але все брехня ваша.
Він пішов. Вони пішли. Барбі сидів на тапчані весь спітнілий. Він розумів, що був наблизився до самого краєчку. Ренні мав причини залишати його живим, але не настільки сильні. І була ж іще записка, передана йому Джекі Веттінгтон і Ліндою Еверет. Вираз на обличчі місіс Еверет ясно давав зрозуміти, що вона знає достатньо, щоб перебувати в жаху, і не лише за себе. Для нього було б безпечніше спробувати вирватися звідси самотужки, за допомогою ножа. Зважаючи на теперішній рівень професійності в департаменті поліції Честер Мілла, йому здавалося це здійсненним. Знадобиться удача, але це цілком можливо зробити.
Проте в нього не було ніякої можливості повідомити їм, що він спробує втекти самостійно.
Барбі ліг, заклавши собі руки за голову. Одне питання перекривало в ньому решту інших: що ж сталося з друкованою копією документів із папки ВЕЙДЕР, котра мусила потрапити до Джулії? Бо ці папери до неї не потрапили; він не сумнівався, що тут Ренні казав правду.
Нема способу взнати, і нічого робити, окрім як чекати.
Лежати на спині, дивлячись у стелю, саме цим Барбі й зайнявся.
ЗАГРАЙ-НО ПІСНЮ МЕРТВОГО ГУРТУ
1
Повернувшись із поліцейської дільниці, Лінда з Джекі побачили Расті з дівчатками, вони сиділи на ґанку, чекали на них. Обидві Джей-Джей усе ще були в нічних сорочках — легких бавовняних, а не фланелевих, які зазвичай на них уже вдягали о цій порі року. Хоча ще не настала навіть сьома ранку, термометр із надвірного боку кухонного вікна показував шістдесят шість градусів[348].
Зазвичай дівчатка підбігали першими, набагато випередивши Расті, щоб обняти маму, але цього ранку він обігнав їх на кілька ярдів. Обхопив Лінду за талію, а вона обвила руками його шию мало не з болючим притиском — то були не обійми-привітання, а зчеплення потопельників.
— З тобою все гаразд? — шепнув він їй у вухо.
Волосся колихнулося біля її щоки, це вона кивнула. А вже тоді відсторонилася. Очі її сяяли.
— Я була певна, що Тібодо пориється в мисці, але Джекі здогадалася плюнути в пластівці, це було геніально, хоча я була впевнена…
285 
