247 
У волонтерів було своїх кілька штук, але після розформування цього підрозділу вони їх продали на і-Беї[318].
— Вони були його власністю, але зараз уже ні, — прорік Великий Джим. — Поки триватиме криза, вони належать місту. Так само ми вчинимо з будь-якою річчю, яка нам знадобиться. Це всім на добро. А якщо Ромео Берпі гадає, що знову може започаткувати волонтерську бригаду, йому доведеться хутенько передумати.
Ферн обережно зауважив, що, як він чув, Роммі добре впорався з тією пожежею, що була зайнялася на Малій Курві після ракетного обстрілу.
— Скільки там тієї пожежі, було, радше, схоже на пару сигарет, що тліють у попільничці, — зневажливо пхикнув Великий Джим. На скроні в нього пульсувала жила, і серце билося важко. Він розумів, що — знову — їв занадто швидко, але йому просто несила було стримуватись. Зголоднівши, він ковтав без упину все, поки стіл перед ним не ставав порожнім. Таку мав натуру. — Будь-хто її погасив би. Ти її погасив би. Найцікавіше те, що я знаю, хто останнім разом голосував за мене, а хто ні. Хто були проти, не отримають і нікчемашної цукерки.
Ферн спитав Великого Джима, що він, Ферн, мусить робити з помпами.
— Тільки перевір, чи лежать вони в сараї. А тоді приходь до середньої школи. Ми будемо в спортивному залі.
Ферн сказав, що щось хоче спитати Роджер Кіл'ян.
Великий Джим підкотив очі, але зачекав.
Роджер хотів знати, хто саме з його хлопців стануть копами.
Великий Джим зітхнув, порився у розкиданих на столі аркушах і знайшов той, де був список нових офіцерів. Більшість із них були старшокласниками, і всі були чоловічої статі. Наймолодшому, Мікі Вордло, виповнилося лише п'ятнадцять, але він був качком. Правим півзахисником на футбольному полі, поки не вигнали за п'янство.
— Рікі й Рендол.
Роджер запротестував, кажучи, що це його найстарші, єдині, кому можна довірити щоденну роботу на фермі. Хто, спитався він, допомагатиме йому тепер з курми?
Великий Джим заплющив очі й попрохав у Бога терпіння.
16
Саммі вельми чітко відчувала той скимний біль, що перекочувався у неї в животі — схожий на менструальні спазми — і набагато гостріші смикання, що надходили з підчерев'я. Їх важко було не відчути, оскільки кожен її крок ними відгукувався. Одначе вона продовжувала брести вздовж шосе 119 в бік Моттонської дороги. Вона чалапатиме, незважаючи ні на що, яким би не був біль. Вона чітко знала, куди йде, але аж ніяк не мала на меті свій трейлер. Потрібне їй було не в трейлері, але вона знала, де його знайде. Вона туди йтиме хоч би й цілу ніч. Якщо біль стане зовсім нестерпним, у кишені джинсів у неї лежить п'ять пігулок перкоцету, вона зможе їх розжувати. Розжовані, вони діють швидше. Їй про це казав Філ.
Трахай її.
А ми тоді повернемося сюди і вже як слід тебе заїбемо.
Трахай цю курву.
Тримай краще рота на замку, поки тобі не накажуть смоктати.
Трахай її. Трахай цю курву.
Ніхто тобі все одно не повірить.
Але преподобна Ліббі повірила, і що з нею трапилось? Вибите плече, мертвий собака.
Трахай цю курву.
Саммі подумала, що цей голос, цей збуджений свинячий виск звучатиме в її голові до скону.
Отак вона собі йшла. Над її головою зажевріли перші рожеві зірки, немов іскорки, що прозирають крізь брудну шибку.
Автомобільні фари змусили її тінь стрибнути вздовж дороги далеко поперед неї. Під'їхав і зупинився розхитаний фермерський пікап.
— Агов, ти, давай, сідай, — гукнув чоловік за кермом. Хоча прозвучало це як «Аув-ви-ва-вай-сівай», бо за кермом сидів Алден Дінсмор, батько покійного Рорі, і був він п'яний.
Та що там, Саммі все одно полізла до кабіни — рухаючись з обережністю інвалідки.
Схоже, що Алден цього не завважив. Між ногами в нього стояла півлітрова бляшанка «Бадвайзера», а поряд з ним напівпорожній ящик. Бляшанки з-під уже випитого пива накочувались на ноги Саммі.
— Тобі куди треба? — спитав він. — Порлен? Посмут? — і засміявся, показуючи, що хоч який він п'яний, а пожартувати вміє.
— Тільки до Моттонської дороги, сер. Ви їдете в тім напрямку?
— У будь-яко'у напрям'у, куди тіль'и захочеш, — відповів Алден. — Я просто катаюся. Катаюсь і думаю про мого хлопчика. Він помер ф с'боту.
— Мені так жаль, я співчуваю вам, це така втрата.
Він кивнув і випив.
— Мій бать'о помер минулої зими, ти знала? Задихнувся на смерть, бідний старий. Емфа-зема. Останні роки життя провів на кисні. Зазвичай Рорі міняв йому балони. Він лю'ив старого лиса.
247 
