ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Прилив

Эта книга мне понравилась больше, чем первая. Очень чувственная. >>>>>

Мои дорогие мужчины

Ну, так. От Робертс сначала ждёшь, что это будет ВАУ, а потом понимаешь, что это всего лишь «пойдёт». Обычный роман... >>>>>

Звездочка светлая

Необычная, очень чувственная и очень добрая сказка >>>>>

Мода на невинность

Изумительно, волнительно, волшебно! Нет слов, одни эмоции. >>>>>

Слепая страсть

Лёгкий, бездумный, без интриг, довольно предсказуемый. Стать не интересно. -5 >>>>>




  237  

Тим часом Джулія спостерігала за Ліндою. Коли Джекі замовкла, Джулія попросила:

— Повторіть, будь ласка, що саме сказав Барбі.

— Він хотів, щоб Расті дослідив трупи, особливо тіло Бренди Перкінс. Він сказав, що їх не буде у шпиталі. Він знав це. Трупи лежать у Бові, а це неправильно.

— Чорти мене забирай, дивно це якось, якщо вони дійсно був убито, — промовив Ромео. — Вибачте за лайку, пані преподобна.

Пайпер відмахнулася і запитала:

— Якщо він їх замордував, я не розумію, навіщо він наполягає, щоб трупи дослідили? З іншого боку, якщо він не вбивав, можливо, він гадає, що розтин зніме з нього звинувачення?

— Бренда — найсвіжіша з жертв, це так? — спитала Джулія.

— Так, — кивнула Джекі. — Вона вже задубіла, але ще не цілком. Мені так принаймні здалося.

— Ні, ні, — додала Лінда. — А оскільки трупне задубіння починається десь за три години після смерті, плюс-мінус, то виходить, Бренда могла померти між четвертою і восьмою годинами ранку. Я б сказала, ближче до восьмої, але я не лікар. — Зітхнувши, вона провела долонею собі по голові. — Та й Расті, звісно, теж, але він визначив би час смерті набагато точніше, якби його викликали. Ніхто цього не зробив. І я в тім числі. Я там була така приголомшена… так багато всього навалилося…

Джекі відставила подалі фужер.

— Слухайте, Джуліє, ви ж були з Барбі сьогодні вранці в супермаркеті, так?

— Так.

— Майже відразу після дев'ятої, коли й почалася та колотнеча?

— Так.

— Хто з вас був там першим, ви чи він? Бо я не знаю.

Джулія не могла пригадати, але їй здавалося, що першою прибула туди вона, що Барбі з'явився пізніше, невдовзі після Розі Твічел і Енсона Вілера.

— Ми заспокоювали людей, і саме він нам пояснив, як це робити. Напевне, таким чином ми не одну людину врятували від серйозних травм. Я не можу поєднати це з тим, що ви знайшли в тій коморі. У вас є якесь уявлення, в якому порядку відбувалися смерті? Крім того, що останньою була Бренда?

— Першими були Ейнджі й Доді, — сказала Джекі. — У Коґґінса розклад не зайшов ще так далеко, отже, його було вбито пізніше.

— А хто їх знайшов?

— Джуніор Ренні. У нього виникли підозри, бо він побачив машину Ейнджі в гаражі. Але це неважливо. Тут найважливіше — сам Барбара. Ви певні, що він прибув після Розі й Енсона, бо це вже виглядає негарно?

— Певна, бо він не приїхав у фургоні з Розі. Звідти вийшли тільки ті двоє. Тож, якщо ми припустимо, що він не був у цей час заклопотаний убивством, де він тоді міг… — Але ж це було очевидно! — Пайпер, я можу скористатися вашим телефоном?

— Звичайно.

Джулія швиденько проглянула тонюсінький місцевий телефонний довідник, а потім по мобільному Пайпер набрала номер ресторану. Розі відгукнулася грубо:

— Ми закриті на невідомий час. Зграя ушльопків заарештувала мого кухаря.

— Розі? Це Джулія Шамвей.

— Ох, Джуліє, — агресивний тон Розі лише ледь-ледь пом'якшав. — Чого вам треба?

— Я намагаюся вирахувати можливий графік для алібі Барбі. Ви зацікавлені в тім, щоб мені допомогти?

— Та щоб ви всралися. Сама думка про те, що Барбі міг убити тих людей, сміху варта. Що вам потрібно з'ясувати?

— Я хочу знати, чи перебував він у ресторані, коли почалася колотнеча у «Фуд-Сіті»?

— Звісно, — у голосі Розі чулося збентеження. — Де ж він іще міг бути одразу після сніданку? Коли ми з Енсоном звідти йшли, він чистив пічку.

7

Сідало сонце, і тіні довшали, і все дужче й дужче непокоїлася Клер Макклечі. Нарешті вона пішла до кухні, щоб зробити те, що повсякчас відкладала: скористатися мобільним телефоном свого чоловіка (котрий він забув узяти з собою вранці в суботу; він його часто забував). Вона з жахом думала, що телефон може продзвонити чотири рази, а тоді вона почує власний голос, своє життєрадісне цвірінькання, записане ще до того, як місто, в якому вона жила, перетворилося на в'язницю з невидимими ґратами. «Привіт, ви переадресовані на голосову пошту Клер. Прошу, залиште ваше повідомлення після гудка».

І що їй тоді казати? «Джої, передзвони мені, якщо ти ще живий?»

Вона вже було торкнулася клавіші, але завагалася. «Пам'ятай, якщо він не відповість з першого разу, це тому, що він якраз їде на велосипеді й не встиг дістати телефон з рюкзака, перш ніж зв'язок перемкнувся на голосову пошту. Він буде готовий відповісти на твій другий дзвінок, бо знатиме, що це ти».

  237