201 
Цей варіант виглядав вочевидь кращим. Раціональним. Хіба прислів'я «Все отримує той, хто вміє чекати» не належало до найулюбленіших Джима Ренні?
Але чекання ніколи не було сильною стороною Бренди, а її мати теж мала свою примовку: «Зроби справу, та й поготів». Так вона й вирішила зараз. Побачитися з ним, вислухати всі його пишні декларації, заперечення, виправдання, а тоді запропонувати йому вибір: піти у відставку на користь Дейла Барбари або прочитати про всі свої брудні оборудки в «Демократі». Конфронтація для неї — це гіркі ліки, а гіркі ліки треба якомога швидше проковтнути й сполоснути рота. Вона собі збиралася потім сполоснути рота подвійним бурбоном і сьогодні не чекатиме до полудня.
Ось тільки…
Не йдіть до нього одна. Барбі це також казав. А коли спитав, кому вона довіряє, вона назвала Ромео Берпі. Але в Берпі теж зачинено. Що їй залишається?
Питання лише в тім, чи не заподіє їй якоїсь шкоди Великий Джим, і Бренда вирішила, що ні. Фізично, як їй вважалося, вона від нього захищена, тому не важливо, чого саме остерігається Барбі — ця обережність, безумовно, результат його воєнного досвіду. З її боку це була величезна помилка, проте також зрозуміла: не одна вона чіплялася за уявлення, що світ залишився тим самим, яким він був до Купола.
16
І все ж таки проблема з папкою ВЕЙДЕР нікуди не поділася.
Бренда могла побоюватися більше язика Великого Джима, аніж якоїсь тілесної небезпеки від нього, але вона розуміла, що було б божевіллям з'явитися на порозі його дому, тримаючи в руках ці папери. Він може забрати їх у неї, навіть якщо вона скаже, що це не єдина копія. На це вона вважала його цілком здатним.
На півдорозі до верху міського Пагорба вона дійшла до Престіл-стрит, яка обрізала північний край міського майдану. Перший дім на цій вулиці належав Маккейнам. У наступному жила Ендрія Ґрінелл. І, хоча в раді виборних вона завжди перебувала у затінку двох чоловіків, Бренда знала, що Ендрія чесна жінка і недолюблює Великого Джима. Як не дивно, Ендрія схильна була до шанування Енді Сендерса, хоча з якого дива хоч хтось може сприймати його серйозно — це було поза розумінням Бренди.
«Можливо, він чимось на неї тисне», — промовив голос Гові в її голові.
Бренда ледь не розреготалася. Та це ж смішно. Важливо те, що до заміжжя за Томмі Ґрінеллом прізвище Ендрії було Твічел, а Твічели всі вперті, навіть найсмиренніші з них. Бренда подумала, що вона могла б залишити конверт із паперами ВЕЙДЕР у Ендрії… якщо її дім не замкнений і порожній. Утім, навряд, подумала вона. Хіба не казав їй хтось, що Ендрія лежить хвора на грип?
Бренда перейшла через Мейн-стрит, репетируючи, що вона скаже: «Можна, це полежить у тебе? Я повернуся по нього за півгодини. А якщо не повернуся, віддай цей конверт Джулії, газетярці. А також повідом Дейла Барбару».
А якщо її спитають, чому така секретність? Бренда вирішила, що краще відповісти прямо. Новина про те, що Бренда вирішила змусити Великого Джима до відставки, можливо, подіє на Ендрію краще за подвійну дозу «Таміфлю».
Попри велике бажання якомога скоріше зробити свою неприємну справу, Бренда трохи затрималася перед будинком Маккейнів. Він виглядав порожнім, але в цьому не було нічого дивного — чимало родин були відсутні в місті, коли опустився Купол. Тут же було дещо інше. Слабенький запах, ніби всередині лежить і псується якась їжа. У ту ж мить день їй здався спекотнішим, повітря затхлішим, а звуки того, що відбувалося у «Фуд-Сіті» геть далекими. Бренда зрозуміла, в чому справа: вона відчула, що за нею спостерігають. Стояла і думала, скільки з тих зашторених вікон мають вигляд заплющених очей. Але не всуціль заплющених. Очей крадькома підглядаючих.
«Жени геть ці думки, жінко. У тебе є нагальні справи».
Вона вирушила до будинку Ендрії, тільки один раз затримавшись, щоб озирнутися через плече. Не побачила нічого іншого, окрім дому з заштореними вікнами, що стояв собі похмуро і лише трохи пах гниючими харчами. Тільки м'ясо псується так швидко. Певне, багато м'яса запасли в себе в холодильнику Генрі з Ладонною, подумала вона.
17
Це Джуніор підглядав звідти за Брендою: Джуніор навколішках, Джуніор в самих лише трусах, у голові йому грюкало й стукало. Дивився він з вітальні, з-за краєчка штори. Коли вона пішла, він повернувся до комірчини. Він розумів, що невдовзі йому доведеться розлучитися зі своїми подружками, але зараз він їх потребував. Потребував темряви. Він потребував навіть того смороду, що здіймався від їхньої почорнілої шкіри.
201 
