Последние отзывы

  161  

— А втім, він вечеряє з Господом Богом Христом сьогодні, — промовив Великий Джим. — Ростбіф, картопляне пюре з підливою, соковите яблуко на десерт.

Перед ним якраз стояла велика тарілка фетучінні альфредо, дякувати компанії «Stouffer's»^[237]. Звісно, забагато холестерину, але поблизу не було доктора Гаскелла, котрий би його цим докоряв.

— Я тебе пережив, старий засранцю, — повідав Великий Джим своєму порожньому кабінету і щиро розреготався. Тарілка з пастою і склянка з молоком (Великий Джим не вживав алкоголю) стояли на блотері. Він часто їв за письмовим столом і не вбачав потреби в тому, Щоби змінювати власні звички тільки тому, що в його кабінеті зустрів свій кінець Лестер Коґґінс. Крім того, в кабінеті ще раз було прибрано, і вичищено, і все випрано. О, він підозрював, що якась із тих слідчих бригад, як ото показують в телевізорі, змогла б знайти достатньо кривавих плям із їхнім люмінолом, спеціальними лампами та всяким таким обладнанням, але ніхто з них не з'явиться тут в найближчому майбутньому. А щодо Пітера Рендолфа в ролі детектива… сама думка про це відгонила абсурдом. Рендолф просто ідіот.

— Проте, — повідомив Великий Джим порожньому кабінету лекторським тоном, — він мій ідіот.

Він усмоктав останні стрічечки локшини, промокнув своє обширне підборіддя серветкою і знову почав строчити на лінованих аркушах жовтого блокнота, що лежав поряд з блотером. Від суботи він уже понаписував чимало, бо ж так багато справ треба було зробити. А якщо Купол залишатиметься на своєму місці, їх буде ще більше.

Великий Джим мав невисловлену надію, що той таки залишатиметься, принаймні якийсь час. Купол створював виклики, на які він відчував у собі здатність достойно відповісти (з Божою поміччю, звісно). Перший закон бізнесу — консолідувати всю владу в своїх руках. Для цього йому потрібен був не просто офірний цап, йому потрібен був монстр. Якнайкраще годився на цю роль Барбара, чоловік, котрого об'єднані коммі^[238] начальників штабів демократичної партії пропхнули, щоб він замістив Джеймса Ренні.

Двері кабінету відчинилися. Великий Джим підняв голову від своїх записів, в одвірку стояв його син. Обличчя в нього було бліде, безвиразне. Щось було не те з Джуніором останнім часом. Навіть вельми зайнятий міськими справами (і тим бізнесом, котрий теж вимагав його контролю) Великий Джим це помітив. Проте він все одно не сумнівався в своєму сині. Навіть якщо Джуніор його підведе, Великий Джим був певен, що якось цьому зарадить. Він усе життя поклав на створення власної удачі; не мусить тепер усе перемінитися.

Крім того, хлопець прибрав труп. Таким чином став співучасником. Що на краще — фактично, в цьому суть життя в малому місті. У малому місті кожен мусить бути співучасником усього. Як там співається у тій ідіотській пісеньці? Ми одна команда, мусиш розуміти.

— Синку? — спитав він. — Все гаразд?

— Зі мною — так, — відповів Джуніор. Він почувався не найкраще, але все одно краще, ніж до того, останній ядучий головний біль врешті послабшав. Допомогло перебування з подружками, як він і знав. У комірчині Маккейнів не вельми приємно пахло, але, посидівши там якийсь час, потримавши їх за руки, він звик до того запаху. Гадав, що згодом той йому навіть почне подобатися.

— Ти що-небудь знайшов у його квартирі?

— Так, — Джуніор розповів батькові, що він знайшов.

— Це просто чудово, синку. Дійсно чудово. А ти вже можеш сказати мені, де ти заховав тру… де ти поклав його?

Джуніор повільно похитав головою туди-сюди, але його очі при цім не поворухнулися — вони не відривалися від батькового обличчя. Це виглядало трохи страшнувато.

— Не варто тобі знати. Я тобі вже казав. Місце безпечне, і цього достатньо.

— Отже, тепер це ти мені вказуєш, що мені варто знати, — хоча промовив він це без звичайного запалу.

— У даному випадку — так.

Великий Джим уважно придивлявся до свого сина.

— Ти певен, що з тобою все гаразд? Чогось ти блідий.

— Я в порядку. Просто боліла голова. Вже проходить.

— Чому б тобі не поїсти? У холодильнику є ще фетучінні, а мікрохвильовка чудово їх готує, — він посміхнувся. — Можемо порозкошувати, поки є час.

Уважний погляд темних очей на мить перемістився на калюжку білого соусу на тарілці Великого Джима, а потім знову втупився в батькове обличчя.

— Я не голодний. Коли я мушу виявити трупи?

  161