Последние отзывы

  29  

Спершу Едді подумав, що в нього на голові ще й досі навушники авіакомпанії, через які він чує якусь недолугу розмову з кабіни пілотів. Але навушники забрали п'ять хвилин тому. Другою думкою було те, що за спиною хтось стоїть і розмовляє. Він ледь не вивернув шию ліворуч, але то було безглуздо. Подобалося йому це чи ні, але істина полягала в тому, що голос ішов зсередини голови.

Можливо, пломби у нього в зубах працювали як радіоприймач для довгих, коротких чи надвисокочастотних хвиль. Колись він про таке чув…

Ану вирівняй спину, шмаркачу! Вони й так тебе підозрюють. Бракувало ще, аби ти сильно нагадував навісного!

Едді миттю сів рівно, наче його добряче огріли ззаду. Той голос — він не належав Генрі, але дуже сильно його нагадував. Таким він був у пору їхнього дитинства, коли вони гасали районом, Генрі на вісім років старший, середульша сестра (тепер тільки тьмяний спогад — Селіну збила на смерть машина, коли Едді було два роки, а Генрі — десять). Той скрипучий командний голос лунав щоразу, коли Генрі бачив, що Едді робить щось не так і може врізати дуба дочасно… як це сталося з Селіною.

Що, в дідька лисого, тут відбувається?

«Ти не чуєш голосів людей, яких тут немає, — відповів голос у голові. Ні, то був не голос Генрі — доросліший, сухіший… гучніший. Але подібний до голосу Генрі… і такий, що йому годі було не повірити. — Це по-перше. І ти не божеволієш. Я СПРАВДІ інша людина».

Невже це телепатія?

Едді підсвідомо розумів, що його обличчя геть нічого не виражає. І подумав, що, зважаючи на обставини, за це його могли б номінувати на «Оскара» як найкращого актора року. Він визирнув у ілюмінатор і побачив, що літак під'їздить до сектора «Дельти» в міжнародному аеропорту «Кеннеді».

Я не знаю цього слова. Але я точно знаю, що цим жінкам-військовим відомо, що ти везеш…

Настала пауза. З'явилося відчуття — несказанно дивне, — що в його мозку порпаються примарні пальці, так, наче він живий картковий каталог.

…героїн чи кокаїн. Що саме — сказати не можу. Хоча ні, мабуть, це кокаїн, бо ти везеш те, що не вживаєш, аби купити те, що вживаєш.

— Які жінки-військові? — тихо пробурмотів Едді. Він не усвідомлював, що розмовляє вголос. — Що ти, в біса, верзе…

Знову це відчуття, що йому дали ляпаса… таке реальне, що він відчув, як задзвеніло у вухах.

Стули писок, ти, клятий недоноску!

Гаразд, гаразд. Господи!

1 знову те відчуття, що в голові нишпорять пальці.

Військові стюардеси, відповів чужий голос. Розумієш тепер? У мене нема часу, аби детально вивчати кожну твою думку, в'язню!

— Як ти… — почав Едді й миттю стулив рота. Як ти мене назвав?

Байдуже. Просто слухай. Часу дуже, дуже мало. Їм все відомо. Військові стюардеси знають, що у тебе цей кокаїн.

Але звідки? Це ж просто смішно!

Мені не відомо, звідки ця обізнаність, і це не має значення. Одна з них попередила візників. А візники розкажуть жерцям, що проводять цю церемонію, це Проходження Митниці…

Голос шварґотів таємничою мовою, а слова були такими незвичними, майже принадними… але їх зміст дійшов до нього чітко і ясно. І хоча обличчя лишалося незворушним, Едді боляче стиснув зуби і тихо, роздратовано присвиснув.

Голос казав, що гру закінчено. Він ще навіть з літака не зійшов, а гра вже закінчилася.

Але це було не насправді. Нічого такого не могло відбуватися наяву. Просто його уява в останню хвилину викинула коника і пішла витанцьовувати параноїдальну джигу, от і все. Він не зважатиме на це. Просто викине цю думку з голови, і все минеться…

Ти НЕ знехтуєш, бо інакше тобі доведеться сісти за грати, а я сконаю! — проревів голос.

«Та хто ти такий, заради всього святого?» — мимоволі перелякано спитав Едді й почув, як хтось (чи щось) у його голові глибоко й палко зітхнув з полегшенням.

12

Є місце, де ти можеш залишити його, поки здійснюється Проходження Митниці, сказав голос. Безпечне місце. Потім, коли ти здійсниш обряд, то зможеш забрати його знову і віднести цьому чоловікові, Балазару.

  29