ФАНТАСТИКА

ДЕТЕКТИВЫ И БОЕВИКИ

ПРОЗА

ЛЮБОВНЫЕ РОМАНЫ

ПРИКЛЮЧЕНИЯ

ДЕТСКИЕ КНИГИ

ПОЭЗИЯ, ДРАМАТУРГИЯ

НАУКА, ОБРАЗОВАНИЕ

ДОКУМЕНТАЛЬНОЕ

СПРАВОЧНИКИ

ЮМОР

ДОМ, СЕМЬЯ

РЕЛИГИЯ

ДЕЛОВАЯ ЛИТЕРАТУРА

Последние отзывы

Невеста по завещанию

Бред сивой кобылы. Я поначалу не поняла, что за храмы, жрецы, странные пояснения про одежду, намеки на средневековье... >>>>>

Лик огня

Бредовый бред. С каждым разом серия всё тухлее. -5 >>>>>

Угрозы любви

Ггероиня настолько тупая, иногда даже складывается впечатление, что она просто умственно отсталая Особенно,... >>>>>

В сетях соблазна

Симпатичный роман. Очередная сказка о Золушке >>>>>

Невеста по завещанию

Очень понравилось, адекватные герои читается легко приятный юмор и диалоги героев без приторности >>>>>




  138  

Детта відчула підступний удар жалю до білого хлопця, що лежав там, унизу, й це було дивно, огидно і страшно водночас. У нього був вигляд малого шмаркача, що в новорічний вечір силкувався не спати до півночі, та не спромігся. А тоді вона згадала, як вони зі Справжнім Мерзотником намагалися її отруїти їжею та дражнили м'ясом, в останню мить вириваючи його в неї з-під носа… і робили це доти, доки не перепудилися, що вона може вмерти.

«Якщо вони злякалися, що ти помреш, то навіщо їм узагалі було тебе труїти?»

Це питання злякало їй так само, як миттєвий укол жалю. Детта не звикла піддавати свої дії сумнівам, а на додачу до всього голос, що вимовив це питання, здавалося, належав зовсім не їй.

«Вони не збиралися вбивати мене отруєним хавчиком. Просто хотіли, аби мене нудило. А поки б я ригала і стогнала, вони б сиділи там і реготали. Ось так».

Почекавши двадцять хвилин, вона повзком рушила до берега, підтягуючись сильними руками, звиваючись гадюкою, не зводячи погляду з Едді. Вона б ще почекала годину чи хоча б півгодини — варто було б дати малому сцикунові заснути глибше. Та чекання було розкішшю, якої Детта просто не могла собі дозволити. Будь-якої миті міг повернутися Справжній Мерзотник.

Підповзаючи ближче до місця, де лежав Едді (він і досі хропів, як бензопила, що от-от заглухне), вона підібрала уламок скелі, досить гладенький з одного боку й достатньо зазубрений — з другого.

Відчуваючи долонею гладенький бік каменя, Детта по-зміїному поповзла до Едді. Очі несамовито світилися жагою вбивства.

4

Деттин план був брутально простим: завдавати Едді нищівних ударів зазубреним боком каменя, доки він не буде мертвий, як той камінь. Потім забрати револьвер і чекати на повернення Роланда.

Коли він сяде на землю, вона запропонує йому вибір: забрати її назад у той світ, звідки він її витяг, чи відмовитися й померти. «Тобі все одно зі мною хана, дорогенький, — скаже вона, — а твій любчик мертвий, і все, про що ти тут теревені правив, накрилося мідним тазом».

А якщо револьвер, якого Справжній Мерзотник дав Едді, не вистрелить (таке могло бути, їй ще ніколи не стрічався чоловік, до якого вона б почувала стільки ненависті й страху, як до Роланда, і в його підступності вона теж не сумнівалася), Детта приб'є його так само, як Едді. Урехає каменем чи голими руками придушить. Стрілець був хворий, і двох пальців на руці йому бракувало. Вона з ним упорається.

Але, коли Детта вже наблизилася до Едді, її навідала тривожна думка. То було ще одне питання, і здавалося, що його ставить чийсь чужий голос.

«А раптом він дізнається? Дізнається, що ти зробила, тієї ж миті, коли ти вб'єш Едді?»

«Ні фіга він не дізнається. Не до того йому буде, він же там зайнятий пошуком своїх ліків. І перепихаловом, наскільки мені відомо».

Чужий голос не відповів, однак зерно сумніву зумів зронити. Детта чула, про що вони говорили, думаючи, буцімто вона спить. Справжньому Мерзотникові щось було треба. Що саме — Детта не знала. Йшлося про якусь вежу, от і все, що вона зрозуміла. Може, Справжній Мерзотник думав, що в цій вежі повно золота, діамантів чи якихось інших скарбів. Сказав, що вона, Едді та ще якийсь один потрібні йому, аби до неї дістатися. Детта здогадалася, що, мабуть, так і є. Інакше навіщо б тут бути цим дверям?

Якщо це все чари і вона вб'є Едді, то Роланд може дізнатися. Якщо вона обірве йому шлях до вежі, то, може, знищить єдине, заради чого живе той біломазий мудак. А знаючи, що в нього більше нема мети всього життя, мудак буде здатний на все, бо йому буде на все насрати.

Від думки про те, що може статися, коли Справжній Мерзотник повернеться в такому стані, Детта здригнулася.

Але якщо не вбивати Едді, то що їй тоді робити? Вона могла б забрати револьвер, поки Едді спить, але повернеться Справжній Мерзотник, і як вона впорається з ними обома?

Детта просто не знала.

Їй на очі трапився візок. Детта вже почала було відводити погляд, але швидко передумала. У шкіряній спинці коляски була глибока кишеня. З неї визирав кінець мотузки, якою мудаки прив'язували її до візка.

Глянувши на неї, вона зрозуміла, як треба все зробити.

Детта змінила напрямок і поповзла до непорушного тіла стрільця. Вона хотіла дістати все необхідне з рюкзака, який він величав «кошелем», потім якомога швидше дістати мотузку… але від побаченого в дверному проході на мить закам'яніла.

  138