Особенно,... 
111 
Едді дозволив йому провезти коляску трохи далі, й Роланд цілком успішно впорався з завданням обходити місця, де пісок був досить розсипчастим, аби колеса повгрузали в нього. Але зрештою візок знову застряг, і Едді не зміг довше хвилини витримувати жалюгідне видовище, коли Роланд силкувався його витягти, — стрілець засапався, його груди важко здіймалися й опускалися, а відьма (так Едді почав називати її про себе) аж заходилася від сміху і навмисне нахилялася назад, аби ускладнити завдання, — а потім він посунув стрільця вбік і одним сердитим ривком висмикнув візок із піску. Коляска загрозливо захиталася, і Едді побачив чи швидше відчув, як відьма в слушний момент інстинктивно посувається вперед," наскільки дозволяли мотузки, прагнучи одного: знову вивалитися.
Роланд наліг своєю вагою на спинку коляски поряд із Едді, і разом вони вирівняли його.
А Детта озирнулася і змовницьки підморгнула їм. Це виглядало настільки непристойно, що Едді відчув, як руки вкриваються сиротами.
— Ви знов ледь не викинули мене, — сказала вона. — Дбайте про мене краще. Я ж усього-навсього стара калічна карга, тому потурбуйтеся про мене.
І вона розреготалася, та так сильно, що ледь не луснула зі сміху.
І хоча Едді був не байдужий до її другого «я» — ладен був закохатися за той короткий час, що він провів у розмовах із нею, — він відчув, що його руки так і чешуться, аби зімкнутися в неї на горлянці й заглушити той сміх, стискати доти, доки вона не вгомониться навіки.
Вона знову зиркнула на всі боки, прочитала його думки так, наче вони були написані в нього на лобі червоним чорнилом, і зареготала ще сильніше. У погляді читався виклик. Давай, біла мордо. Ну ж бо, давай. Ти цього хочеш? То зроби це.
«Інакше кажучи, годі вже класти на спину крісло, поклади жінку, — подумав Едді. — Поклади її навіки. Цього вона й домагається. Для Детти загинути від руки білого — можливо, єдина справжня мета, яку вона має в житті».
— Ходімо, — сказав він і знову почав штовхати коляску. — Як собі хочеш, цукерочко, а ми вирушаємо в подорож узбережжям.
— Іди в сраку, — огризнулася вона.
— Сама туди йди, мала, — ввічливо відповів Едді. Стрілець ішов поряд, опустивши голову.
11
Коли, судячи з розташування сонця на небосхилі, було близько одинадцятої ранку, вони підійшли до місця, де гірська порода в багатьох місцях випиналася з-під землі. Едді зі стрільцем поснідали залишками вчорашнього полювання. Едді запропонував порцію Детті, і та знову відмовилася, заявивши, що як їм хочеться це зробити, то хай зроблять це голими руками і припинять підсовувати їй отруту. Це, сказала вона, боягузтво.
«Едді правий, — міркував стрілець. — У цієї жінки власний ланцюжок спогадів, вона його сама зробила. Вона знає все, що з нею сталося минулої ночі, навіть попри те що насправді міцно спала.
Вона переконала себе в тому, що вони принесли їй шматки м'яса, які смерділи смертю і гнилизною, дражнили її, поки самі їли солонину, запиваючи її якимось пивом із фляг. Вона була впевнена, що вони раз у раз простягали їй шматки своєї власної незіпсованої вечері, а в останню мить, коли вона готова була вп'ястися в них зубами, різко забирали — при цьому, звісно, заходячись від реготу. У світі (або принаймні в свідомості) Детти Волкер Біломазі Мудаки робили з темношкірими жінками тільки дві речі: ґвалтували їх чи насміхалися. Чи те й те одночасно».
Це було б весело, якби не було так сумно. Едді Дін востаннє бачив яловичину, коли подорожував небесним диліжансом, а Роланд, той взагалі не куштував відтоді, як з'їв останні свої запаси в'яленого м'яса — а це було ще бозна коли. Що ж до пива… він напружив пам'ять.
Талл.
У Таллі було пиво. Пиво й м'ясо.
Господи, зараз би пива. Боліло горло, і прохолода пива могла б заспокоїти той біль. Ліпше за астин зі світу Едді.
Вони відійшли подалі від Детти.
— Що, білі хлопчики вже не беруть мене в кумпанію? — прокаркала вона їм услід. — Чи вам просто хочеться потягати один одного за ті мацюпусінькі білі свічки?
Закинувши голову назад, вона вибухнула реготом, від якого чайки, котрі зібралися на зліт приблизно за милю звідти, перелякано знялися зі скель.
Стрілець сидів, опустивши руки між колінами, і думав. Врешті-решт підвів голову і зізнався Едді:
— З кожних десяти слів, які вона промовляє, я ледве розумію одне.
111 
